ЛІТЕРАТУРНА СВІТЛИЦЯ ОЛЕКСАНДРА КУЛИКА
Лише учора літо танцювало,
Учора в полі серпень вигравав,
Сьогодні ж осінь все розмалювала:
Поля, дерева і самотній став.
Сьогодні сумно, як ніколи в світі,
Чомусь рахуєш пройдені літа.
У юність стежки листям перекриті
І вітер стежки листям заміта.
Так, суму скрізь зібралося доволі,
бринить печаль у кленових листах
Стоять дерева голі-голі
І золотиться сонце на дротах
Олександр Кулик
14 жовтня 2011 року у Хрестівській ЗОШ І-ІІІ ступенів з’явилася меморіальна дошка, пам’ятний знак, який буде нагадувати нам про поета-земляка, який своїм життям, роботою, невичерпною енергією залишила світлий і надзвичайний змістовний слід.
Стрункий, ставний, з тонко окресленим матово-блідим обличчям, з уважними завжди трохи засмученими світло-карими очима… Таким запам’ятався Олександр Кулик своїм сучасникам. Ласкавоокий красень був коректним, джентельменськи стриманим, але водночас внутрішньо напруженим і мужньо стійким. Олександр Павлович Кулик - обдарований український прозаїк. Він належить до покоління письменників, яке входило в літературу на початку вісімдесятих років.
Народився 4 червня 1952 року в селі Хрестівка Чаплинського району Херсонської області в сім’ї сільського вчителя. Батько, Кулик Павло Андрійович, – вчитель Хрестівської середньої школи, мати, Кулик Катерина Марківна, – вихователь Хрестівського дитячого садка.
Таврійська земля, розлогі степи, чудові, закохані в свою хліборобську працю люди були тим дивосвітом, у якому він формувався як літератор. Іще в шкільні роки почав писати вірші, навчаючись у видатних ліриків - В. Сосюри. С. Єсеніна.
Після закінчення Хрестівської школи у 1970 році вступив до Сімферопольського державного університету, історичний факультет якого закінчив 1973 року.
Закінчивши університет, О. Кулик працює вихователем професійно-технічного училища, служить в армії. Після демобілізації повертається до Криму. Деякий час був заступником головного редактора видавництва «Таврія». Потім – засновник і головний редактор всеукраїнської громадсько-політичної і літературної газети «Кримська світлиця» - першого українського часопису в автономній Республіці Крим. Він же й голова Всекримського Товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка.
1983 року у видавництві «Таврія» з’явилася перша збірка О. Кулика «Залітки», до якої увійшли три повісті – «Лютневі вікна», «Біля моря», «Марафон», низка оповідань та новел.
Провідною темою молодого прозаїка є тема села. Його хвилюють проблеми занепаду села як по лінії економічній, так і духовній. Причину цього він вбачає в нав’язуванні зверху позбавлених глузду настанов, планів, що сковували творчу ініціативу людей. Письменник гірко реагує на морально-етичні деформації. Його хвилює те, що люди тікають із села в міста, як риба з драного ятера. Кращим твором книжки є повість «Лютневі вікна», у якій автор показав уміння живописати словом, створювати індивідуалізовані образи-персонажі, характери.
Багатьма гранями до повісті «Лютневі вікна» наближається повість «Відкритий урок», заголовок якої став назвою наступної збірки письменника, опублікованої також у видавництві «Таврія» 1987 р. Автор продовжує осмислювати кризові явища в житті села. Провідною сюжетною лінією твору є життя школи. Але вона виступає в переплетенні з сюжетними розгалуженнями, підказаними живою реальністю сучасного села. О. Кулик в розробці кризових явищ іде в одному руслі з тенденціями сільської прози того часу. В порівнянні з повістю «Лютневі вікна» повість «Відкритий урок» є твором мистецьки вивершенішим. Вражають пластичністю картини, виписані з участю яскравої поетичної уяви автора. Спостерігається поглиблення психологізму та ліричної стихії.
Проблеми життя школи, педагогіки, виховання молодого покоління розробляється і в повісті «Сезон дощів і сподівань» (1990). Заголовок твору став назвою наступної збірки О. Кулика, яка вийшла 1990 року у київському видавництві «Молодь».
Впадає в око збагачення художньої палітри письменника іскристим гумором. В повісті виразно змальований образ педагога, майстра спорту Олександра Івановича, якому судилося працювати вихователем у профтехучилищі і довелося мати справу з такими учнями, які не тільки порушують дисципліну, не вчаться, а й вдаються до фінки.
У творчому доробкові О. Кулика більше тридцяти оповідань, новел, у яких відтворюються образи наших сучасників, носіїв моральної цнотливості, доброти, порядності, вірності в коханні і дружбі. Вони закохані в свій чудовий край - Крим, овіяний свіжістю неповторних у своїй красі гір, морських просторів, пахощами степового різнотрав’я. Привабливою рисою оповідань, новел є теплий ліризм.
У 2002 році з’являється збірка «Міраж»
О. Кулик багато уваги приділяє публіцистиці. З-під його пера на сторінках «Кримської світлиці» з’явилося кілька десятків оригінальних, виписаних на високому професіональному рівні статей, у яких розробляються гострі політичні, культурологічні, морально-етичні проблеми. І в публіцистиці він залишається справжнім письменником. Особливо вражають статті пристрасністю розвінчання ідейних супротивників. При цьому автор ніколи не збивається на грубість тону, вживання лайливої лексики, що нерідко доводиться зустрічати у працях небезталанних журналістів. Блискуче він уміє полемізувати з своїми опонентами, дотримуючись чіткості та визначеності позиції, домагаючись аргументованості відстоюваної думки шляхом використання життєвих фактів та вмілого підкорення своїй меті різноманітних культурологічних джерел, влучних виразів, афоризмів.
Письменник поставив своє слово на утвердження розвитку державності України, розквіту її мови, культури, збагачення національної свідомості нашого народу, гармонізації взаємовідносин людей різних національностей, що живуть у Криму.
З 1988 року Олександр Кулик - член Національної Спілки письменників України.
Дзвін палахкотить тремтінням слова.
День десь за горою спить
Ніч. І мла. І гомін коло рову
І жаринки в небі. І степи.
Гей, не спи!
За видатні заслуги перед Українським козацтвом у справі захисту незалежності, територіальної цілісності, обороноздатності, безпеки України, у справі військово-патріотичного виховання молоді йому присвоєно козацьке військове звання – генерал-хорунжий. За вагомий внесок у справу розвитку, відродження та єдності Українського козацтва, ствердження національної ідеї, розбудови державності Олександра Павловича Кулика нагороджено орденом українського козацтва ІV ступеня «Віра»
Олександр Кулик захоплено віршував, часом ховаючись від стороннього ока
Основних літературних успіхів досягне в майбутньому на ниві прози та поезії , але написання віршів теж не облишатиме протягом усього життя. Кращі з них увійшли до збірки «Хрестівський зошит», яка була презентована 14 жовтня 2011 року у Хрестівській ЗОШ І-ІІІ ступенів під час відкриття меморіальної дошки поету.
Він був тоді ще майже молодий,
Коли прийшла дванадцята година
І зупинила його серця стук -
І щедрого учителя не стало.
Каштани навіть у Хрестівці на асфальт
Ронили сльози, як його ховали.
І щедро так мовчали юнаки,
Що йшли ще вчора з творами до нього.
О, як він мудро правив їх рядки,
Благословляв їх у важку дорогу!
Він рано помер. 17 вересня 2010 року перестало битися серце цієї чудової людини.
Коли відходить письменник, то смуток наш подвійний, бо це смуток і з приводу творів, які могли б бути написані. Але втішимося й тим, що залишив нам майстер. Його слово мало золотий запас.
Сьогоді , коли діють чари осені
І на подвір’ї школи дзвоник нас склика,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Кулика.
Провіснику волі , рідний земляче,
Справдилися думи пророчі твої.
Приймай же данину любові і шани
Від великої й завзятої шкільної сім’ї.
