Хрестівська сільська військова адміністрація
Херсонська область, Каховський район
Малий Герб України
gov.ua
державні сайти України
 

ПОЕТИЧНЕ СЛОВО ТА НАРОДНА МУДРІСТЬ ДОВГОЖИТЕЛЬКИ СЕЛА ХРЕСТІВКИ КАРАВАНОВОЇ ВАЛЕНТИНИ ЄВГЕНІВНИ

Дата: 25.12.2019 09:13
Кількість переглядів: 635

Фото без опису

Вчитель  російської мови і літератури Хрестівської середньої школи

Дата народження:24 грудня 1930 року

Загальний педагогічний стаж: 33 роки

     Вчитель… Важко дібрати слова і порівняння, які б відобразили всю глибину і складність душі вчителя. Хто він? Художник, що вкриває дитячу душу візерунками мудрості і знання? Скульптор, який залишає після уроку у дитячому серці теплі відбитки своїх пальців, який прибирає гострі кути дитячої душі, надає їй м’якості і чуйності? Ювелір, який оздоблює коштовний камінь розуму дитини в золото свого досвіду і майстерності? Режисер, який керує виставою під назвою «Формування гідної особистості»? Ці слова  повністю можна віднести до Караванової Валентини Євгенівни, яка 33 роки свого життя віддала учням школи.

У 1950 році закінчила Херсонське педагогічне училище і один рік працювала вчителем математики у Каланчацькому районі. З 1951 по 1955 роки навчалася у Кримському учительському інституті імені Фрунзе (м. Сімферополь),  після  закінчення  почала працювати у Хрестівській школі вчителем російської мови та літератури. З 1962 по 1965 роки навчалася у Херсонському педагогічному інституті імені Н.К.Крупської на філологічному факультеті.

Продовжила працювати на педагогічній ниві, викладаючи російську мову та літературу. А ще Валентина Євгенівна — вмілий організатор художньої самодіяльності, керівник дитячого хорового колективу Хрестівської школи.

Книги поетів-земляків завжди перед очима на робочому столі. З Миколою Братаном особисто знайома ще з юнацьких років, коли він навчався в Бериславському педагогічному училищі. У 1963 році особисто познайомилася з Пузиренком В.В., а Кулика В.П. називає «мій милий друг». 

Колишній  учень Реут Г.Г. згадує: «Уроки літератури Валентини Євгенівни були вражаючі. З її уроків  ніхто ніколи не тікав, а сиділи всі, не поворухнувшись, наскільки були зачаровані. Ці уроки я запам’ятав на все життя, бо вони - найкращі». А на перервах, коли директор школи брав в руки гітару, Валентина разом зі своєю подругою Вікторією виконували романси Глінки. Все і всі тоді затихали, уважно слухаючи чарівний спів».

Вікторія Смолій — знаний поет і композитор на Херсонщині, подруга юних літ, з якою починала педагогічну діяльність - у своїй книзі, яку подарувала Валентині Євгенівні, написала: «Дякую Богу і долі, що в мене є така чудова Подруга. В Тобі, такій шляхетній жінці, напрочуд яскраво, гармонійно поєдналися висока  людяність,  чарівна  жіночність,  вчительство,

високий інтерес до мистецтва та щедрий дарунок долі (література, вокальний спів), гарне поєднання прекрасної матері і чудової господині».

А народний художник України Чуприна В.Г. подарував свій альбом з написом: «Дорогій людині Валентині Євгенівні — завжди вдячний за перші  кроки в естетичному житті. Це їй я зобов’язаний за свій інтелектуальний розвиток у початковій стадії. Це в неї я був страшенно закоханий».

Моя молитва до Бога

Душа зболілась за солдатів.

Без права й змоги відсіч дати.

Боронять серцем рідний край.

Єдиний Боже, супостатам

Рукою щедрою на розум дай.

Солдатам – захисту, на поміч – руку,

А хижу зграю покарай.

 

До свого ювілею – 85

Дожила, слава Богу, до свого різдва,

І здійсниться омріяне свято.

Тож прошу, любі гості мої,

Наспівайте пісень повну хату.

Повну вщерть – від підлоги до стелі.

А як вас до воріт проведу,

Низько Вам поклонюсь і вернусь

В самоту, в удовину оселю.

Будуть довго лунати мені

Незабутні пісні чарівні

Наші рідні пісні – і сумні і веселі.

 

Секрети довголіття

Дідуся років під 90 запитали

В чому секрет його довголіття.

«Нема грошей на похорон», - відповів

Мені без 2-х місяців – 87.

Мої секрети інші (хоч грошей теж нема).

Найщасливіша людина – задоволена,

Все життя задоволена по мінімуму.

Найбільше щастя – здатність трудитись,

Пані лінь мені не знайома досі.

Дай Боже, до старості не знати чорної заздрості.

Дай Боже, не заздріть нікому.

Дай Боже, радості, світлої радості.

Кожному серцю і кожному дому.

Мій девіз у старості:

С недугом сражайся, крепись и держись.

Бог даст веру, терпени, силі.

Человеку, влюблённому в жизнь,

Белый свет до последнего выдоха милый.

И дорог и милый нам белый свет,

Но время, данное Богом, приходит.

И мы хотим того или нет,

Покорно уходим, уходим.

 

Плачу я за тебе, Україно,

Де твоя прославлена свинина?

Сало, смалене соломкою,

Смачне та ароматне,

М’ясо ніжне-ніжне,

На пельмені й чебуреки вдатне.

Борщ з реберцями, було.

Аж до сусідів пахне.

Нині ж купиш на базарі

По ціні, що й ахнеш.

Вдома вариш-вариш і гадаєш,

Що придбав -  не розпізнаєш.

Наша це свинина, українська,

Чи буйволятина відома австралійська

Цікаво: купуватиме Європа

Українське м’ясо, сало.

Годоване за технологіями,

Що нам сама і підказала?

 

Всьому світу показала

Диво-декларація,

Які слуги у народу

В українській нації.

На машинерію чужу

Не поскупились грішми,

Аби й себе показати

І народ потішити.

Не втерпіла е-машина

Зламалася гнівно:

У господарів і слуг

Зарплати ж не рівні.

Роботязі три тисячі,

А слугам по триста.

Ті бідують, ті жирують

І в селі, і в місті.

Готівкою в трьох валютах

Напхали сейфи, скрині,

І сидять на них «патріоти»

Як собайло на сіні.

Прославились жебраками

З мільярдами офшорними.

Не «обидно за державу» -

За Україну соромно.

 

 

Поетові односельцю присвячую.

До 75-річчя поета.

Хрестівка. Вересень. 15-те  число.

Гірка печаль навідала село:

Від Бога вчитель і поет

Полинув за межу.

Востаннє чуйне серце спотикнулось.

Вже 19 літ з тих пір минуло.

Як односельці пам’ять бережуть.

І пригадалося: величне всенародне свято

Дев’яте травня  дев’яносто п’ятого.

Сам автор Володимир Пузиренко

Нові поезії дарує ветеранам.

Автограф – щире побажання:

«Нехай вам душу зігріва «Розрив-трава».

Остання збірка – його пісня лебедина.

Поет неждано в інший світ полинув.

А цього річ 17 червня було б йому 75.

Жаль, не судилося тобі, Володю,

Ювілей поважний святкувать.

Таврійський край не перестане сумувати.

Ти ж так любив життя – і будні й свята.

Людей любив, невтомних трударів.

Для багатьох лишив свої присвяти,

Батьків леліяв і дружину небо оку,

Свою надію – сина й доньку.

Понад усе беріг у серці Україну,

Її пісні, прамову солов’їну.

Учитель лагідний, що для дітей

Ніс вірне серце на долоні,

Недремний офіцер застави при кордоні,

Поет-громадянин, правдивий, всюдисущий

З обойми випав: не твоя вина.

В тривожний час тебе згадають,

З тобою мислі, погляди звіряють.

Соратники твої з когорти Братана

       

 

До Дня свого 80-ліття

У старої Євгенівни,

Від значного до малості,

Повнісінька хата старості.

Ще й злидні з усіх кутів визирають...

А бабця любить життя,

Щиро радіє гостям

І на злидні ті вічні,

З дитинства до старості звичні,

Аж ніяк не зважає.

Того й вам, мої гості, бажає.

Дожила, слава Богу, до свого різдва,

І здійсниться омріяне свято.

Тож прошу, любі гості мої,

Наспівайте пісень повну хату

Повну вщерть - від підлоги до стелі.

А як Вас до воріт проведу,

Низько Вам уклонюсь і вернусь

 В самоту в удовину оселю,

Будуть довго лунати мені

Незабутні пісні чарівні,

Наші рідні пісні - і сумні,і веселі.

 

Зі святом, з днем села, моя Хрестівко!

Святкує ювілей Хрестівка степова столітній!

Як тут осанну не співать,

Як не радіти за села величну суть,

Де «труд переростає у красу»?

Весна. Як молоком облиті піняться сади.

Ясніють вулиці в свічах каштанів.

Настане літо - пахнуть медом липи,

Буяє біля школи диво-дендропарк.

В обійстях до морозів пломеніють квіти.

На вулицях-стежках - бетон, асфальт.

Ще й по селу таке змагання ходить:

Хто красивіше двір свій загородить.

Три різні церкви діють у Хрестівці.

Кого в яку душа покличе –

Всяк може щиро помолиться.

А люди - головна окраса рідного села.

Ось Хільченко Сергій - Хрестівський голова.

Молодий, дбайливий та завзятий.

Турбот у голови завжди доволі:

Щоб у селі вода - без перебоїв,

Щоб було де корівок випасати,

Щоб злагода й достаток в кожну хату.

А газ давав тепло і ФАП- у й школі.

Чиюсь і радість і печаль ділити звик.

А раптом лихо - то надійний рятівник.

І школа - одна з трьох, що в області найкращі.

Директор в ній Світлана Вишневецька.

Талановита, і вимоглива й сердечна.

В Хрестівці шанувати школу кожен звик:

Тут що не вчитель — то колишній випускник.

А де найкращий випікають хліб?

Умілі невсипущі трудівниці

Щоранку виставляють на полиці

Духмяні, пишні паляниці.

Кому весільний коровай, рум’яні шишки,

Пиріжки чи великодня паска –

Спечуть вам на замовлення, будь ласка.

А буде хліб, то й буде пісня.

І пісня, ще й яка, лунатиме сьогодні:

Хрестівський хор вже виборов звання

«Самодіяльний колектив народний».

І танцюристи Грінченка покажуть клас.

Солісти і свої прославлені поети.

Сам Хільченко - співучий голова –

Призер на конкурсі дуетів.

Бібліотекар наш, Лариса Макарчук,

На обласному конкурсі прославила село.

Культура процвітає тут, так повелось.

Поля хрестівські теж не яловіють,

Бо землю порати тут здавна вміють.

Настане осінь - на базари повезуть

Дари землі і власники паїв, й орендарі.

Щоправда, дорогим став український борщ.

Тлумачать нам політики завзято,

Що на Землі людей вже стало забагато...

Та цур йому, не будем про сумне,

Сьогодні ж свято!

Зі святом, дороге село!

Зі святом, односельці, мудрі, роботящі.

Здоров’я вам, наснаги!

Щоб там не було - будемо надіятись на краще!

 

Поетові й селу його - моє вітання щире

Село моє, дідівщино моя.

Колиско лагідна, красуне степова!

Спішу тебе сердечно привітати.

Та чи знайду такі слова,

Щоб і село, й поета щиро вшанувати.

Радій, співай, гордись, Преображено!

Не казка і не чарівний сон:

Висока премія імені Шевченка

Уперше завітала в наш Херсон.

Гордись Херсонщино, пишайсь район

Чаплинський, Преображенко, ти його натхнення джерело.

Бо той герой - це Анатолій наш Кичинський,

Якого виплекало батьківське село.

Коли ще був поетом-початківцем,

До себе земляків повагу прикував,

Бо у своїх тоді вже досконалих віршах

Своє село і рідну неньку звеличав.

Хоч скаже хтось, що Божий дар - легка це ноша,

Неправда, люди, бо талант це труд,

Це розуму і серця копітка робота.

І він трудивсь, творив

Добірне рідне слово, бездогані рифми.

Ліризм, високий мислі злет.

І врешті - визнаний, достойно поцінований поет.

Ще з перших кроків

Звіряв свій поступ з генієм Шевченка

Уроки правди й щирості у батька брав.

В поезії він так правдиво й щемно

Улюблений з дитинства степ Таврійський оспівав.

Наснагу дав митцям його пісень співати,

Бринить душа поета в кожному вірші.

Як сам уміє, радить спілкуватись

Від серця щирого «на відстані сльози,на відстані душі»... Пишайся Анатолієм, народе український!

Нехай дізнається про нього вся Земля!

Живе в Херсоні наш поет Кичинський,

Нащадок славний, гідний учень Кобзаря.

 

Весільні вівати

Чи хтось відгадає,

Що в мене на мислі?

Яке ж то весілля

Без жартів і пісні?

Славне товариство,

Будемо співати

Парі молоденькій

Весільні вівати.

Казав мій Іванко,

Що він найсильніший.

Як мамка рідна,

А він ще рідніший.

Хвалився мій милий,

Що він наймудріший.

Який татко добрий,

А він ще добріший.

Сидить киця біля нірки,

Виглядає й слуха.

Буде в нашої княгині

Лагідна свекруха.

Дружнє товариство,

Знаємо ще дещо:

Буде в князя молодого

Веселенька теща.

Півсотні курчаток

Маємо з двох квочок.

Дасть Бог парі молоденькій

І синів, і дочок.

Дочекалась киця:

Вийшла мишка з нірки.

А ми молодятам

Нагадаємо: «Гірко!»

Наступного дня співають:

Ой, що ми хотіли,

Те ми і зробили:

З книша паляницю –

З дівчини молодицю.

 

На сумне 70-річчя з Дня народженняпоета Володимира Пузиренка

Величне, всенародне свято -             

Дев’яте травня дев’яносто п’ятого.

Наш односелець Володимир Пузиренко

Свої поезії дарує ветеранам.

Автограф - щире побажання:

«Нехай Вам душу зігріває «Розрив-трава».

Остання збірка. Його пісня лебедина:

Поет неждано в інший світ відлинув.

Читайте, односельці, вірші Пузиренка,

Сприймайте серцем слово, думки злет.

Не забувайте, що в краю Таврійськім,

Був такий поет...І є такий поет!

І пам’яті людей йому ніколи не вмирати,

(І, вірно, збудуться мої слова),

Допоки душі буде зігрівати

Його правдива, зболена «Розрив-трава».

 

НЕ ЖИТТЯ – ПОЕМА. ВЧИТЕЛЬ-ЛЕГЕНДА

Фото без опису

Життя кожної людини – це неповторна, цiкава iсторiя, тiльки вона часто невiдома iншим. Караванова Валентина Євгенівна – дивовижна особистiсть нашого села.

Не одне покоління учнів і випускників школи вела наша колега цікавими і суворими, героїчними і трагічними сторінками літератури, прищеплювала дітям любов до Батьківщини, рідного краю, пошану до народних традицій.

 «Валентина Євгенівна – більше, ніж учитель, для неї література – більше, ніж шкільний предмет», — згадують її учні.

Вона не тільки досконало знає свій предмет та цікаво його викладала, а легко та невимушено спонукала кожного свого учня до самонавчання, до самовдосконалення, вчила не просто знати сюжет твору, а й думати, аналізувати, порівнювати, прогнозувати».

Валентина Євгенівна неодноразово нагороджувалася грамотами та подяками за багаторічну плідну педагогічну працю.

Педагог від Бога, учитель з великої літери. Вона як пастир, лікар і психолог. У неї свого часу загорілася Божа іскра, а це дано не всім, а тільки обраним, які не лише самі горять, а й уміють запалювати душі інших, бо вчитель – не професія, а стан душі людини - так можна сказати про Караванову Валентину Євгенівну.

Стежка пролягла від Павлівки до Хрестівки. З дитинства батьки прищеплювали дівчинці любов до праці, а особливо до книг. Адже саме з них дізнавалася про минуле та день сьогоднішній, вони вели її в захоплюючу подорож, розповідали, як виростити хліб, звести будинок, приборкати ріки…

Народилася наша колега 24 грудня 1930 року. Дитинство було холодне, голодне і босоноге.

У 1946 році стала студенткою Херсонського педучилища. Її фото було вміщено на Дошці пошани училища. З вересня 1950 року Валентина Євгенівна – вчитель Новопавлівської восьмирічки. Вищу освіту здобула заочно у Кримському учительському, а потім у Херсонському педагогічному інституті (спеціальність – російська мова і література).

Тридцять три роки ця жінка віддала школі. З 1962 року Валентина Євгеніївна – вчитель російської мови та літератури у Хрестівці. Саме у цьому закладі вона попрацювала 21 рік, з них 7 років на посаді завуча. ЇЇ учні – це її гордість: лікар А.П.Данченко, відомий діяч М.О.Хмільовський, народний художник України В.Г.Чуприна, поет В.П.Кулик…

За  роки життя у селі організувала хоровий колектив. Керувала ним майстерно, завзято. Не тільки організувала, співала, а й сама шила сукні для хористів.

Та хоч би де працювала, Валентина Євгеніївна намагалася свої знання, досвід, частинку серця віддавати дітям, керуючись девізом: «Якщо засіваєш зерно, піклуєшся про нього, виходжуєш його, то й отримуєш хороші плоди». Тож, без перебільшення, зазначимо, що за роки педагогічної діяльності зібрала багатий урожай!

Валентина Євгеніївна -  чуйна, великої душі людина. Для неї немає чужого горя. Вона часто допомагає своїм колегам і морально, і матеріально, коли вони опиняються у важкій життєвій ситуації. Людина-патріот, мудрий учитель життя, чудовий учитель любові.
Любові до Батьківщини, до своєї справи, до дітей!

На пенсії Валентина Євгеніївна теж не відпочиває: пише вірші, листується з друзями, друкується у газетах, часто навідує школу...

З нагоди дня народження її щиро вітають усі: рідні, друзі, колеги, знайомі, колишні та нинішні вихованці – й шлють ювілярці низький уклін за професіоналізм, витримку, терпіння, любов до обраної справи, самовідданість і багатство душі. Бажають міцного здоров’я, щирої радості, безхмарних благословенних днів, творчої наснаги, нових педагогічних звершень.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень