СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ: ІСТОРІЯ І ЗНАЧЕННЯ СВЯТА
Стрітення Господнє: історія, традиції та звичаї
Стрітення Господнє – це пам’ять зустрічі (стрітення) в Єрусалимському храмі Дитя Ісуса з благочестивим старцем Симеоном, якому Святий Дух передбачив, «що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього». Відзначають свято щорічно 15 лютого (2 лютого по ст. Стилем). Воно відноситься до двунадесятих неперехідних свят.
Стрітення Господнє: історія і значення свята
За стародавнім іудейським звичаєм, на сороковий день після появи на світ хлопчика-первістка батьки повинні були принести його в храм, щоб присвятити Богові. Матері дитини протягом цих сорока днів заборонялося входити в храм: це були дні очищення. Хоча Марія, ставши Матір’ю Господа, освятилась Його народженням, і не перестаючи бути Дівою, не потребувала в очищенні за загальним законом, але по глибокому смиренню підкорилася його приписанню.
Представляючи дитину Господу, його викуповували; в якості викупу батьки приносили жертву: багаті барана або тільця, бідні – двох голубиних пташенят. Діва Марія принесла до храму Дитятко та двох голубів за Нього в жертву.
Тоді в Єрусалимі жив благочестивий і праведний старець Симеон, якому Дух Святий відкрив, що буде жити він до тих пір, поки не побачить Христа. За навіюванням Духа Божого Симеон прийшов в храм якраз тоді, коли батьки принесли туди Немовля Христа, щоб вчинити над Ним законний обряд. Старець взяв на руки Ісуса, чому і називається Богоприємець, благословив Його і промовив: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, зі світом; бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, – світло і просвітництво язичників і славу народу Твого Ізраїлю».
В цей же час в храмі була 84-річна вдова Анна. Вона теж прославляла Господа і говорила всім, що Немовля Ісус і є обіцяний Спаситель. У цей день Ісуса присвятили Господу, а Симеон і Анна-пророчиця оголосили Його Спасителем.
Стрітення: традиції святкування, обряди і звичаї
Про це свято згадувалося ще в III-IV століттях. У Стародавньому Римі на початку лютого відзначали свято покаяння, посту і очищення, яке було пов’язане з підготовкою до весняних сільськогосподарських робіт. За повір’ям, перед весняними роботами необхідно очиститися від гріхів і подбати про те, щоб умилостивити тих духів і богів, від яких залежали життєве благополуччя і успіхи в господарських справах. У християнському святі Стрітення збереглися деякі очисні обряди, спрямовані проти злих духів.
Стародавні слов’яни в лютому відзначали своє весняне народне свято, яке за часом збігалося зі Стрітенням. І сьогодні в північно-західній Росії відоме свято під назвою Громниця, під час якого шанують вогонь. Наші пращури розрізняли вогонь земний і вогонь небесний. Небесний вогонь, що приходить у вигляді блискавки з неба, вважали священним, а його прояви – божественними. Особливо цінували живий вогонь, який ритуально запалювали тертям дерева об дерево. Від нього запалювали вогонь домашнього вогнища.
Вважалося, що виготовлені на Громницю свічки, мають приховану чудодійну силу, що оберігає будинок від блискавок і грому, а також від будь-яких неприємностей. За повір’ям, такою свічкою з метою захиститися від пристріту підпалювали шерсть у тварин і волосся у людей. Раніше на Громницю освячували хліб-сіль, які зберігали в будинку як надійний засіб від пожеж. Якщо все-таки траплялася пожежа, цей хліб-сіль кидали в вогонь або в сторону, куди хотіли відвести вогонь.
Під час Служби Божої стежили за свічками і ворожили: у кого першого згасне, той і помре раніше. А у кого після виходу з храму на шляху додому вогонь не згасне, а ще якщо віск на руку впаде трьома краплями, той буде щасливим. Погашену ритуальну свічку розламували і розкладали в хлівах, щоб захистити худобу.
Звичай вносити на Стрітення до церкви свічки для освячення в римській церкві отримав свій початок при папі римському Сергія. Встановлений він був для протидії язичницького святкування, яке відбувалося на початку лютого в честь Прозерпіни, Фебра та інших язичницьких богів і супроводжувалося запаленими смолоскипів.
На Русі ще був поширений символічний обряд продажу дитини. Кому-небудь з перехожих, переважно старій, через вікно передавали дитину, за яку вона сплачувала якусь суму. Повертаючи батькам малюка, вона говорила: «Живи на моє щастя». На отримані за дитину гроші купували свічки. Вважалося, що їх полум’я запалює вогонь життя, а обряд продажу дитини «прив’язує» її до життя.
З передоднем свята Стрітення пов’язано одне давнє повір’я, яке і до XX століття ще подекуди збереглося. У давнину в цей день заклинали мишей. До кінця зими миші, з’ївши свої їстівні припаси, починають годуватися за рахунок селян. Щоб захистити від гризунів скирти і стоги звали старого-знахаря, який читав спеціальну захисну змову:
«Як залізо на воді тоне, так і вам, гадам, згинути в пекло, в смолу кипучу. Не жити вам на білому світі, не бачити вам трави мурави, не топтати золотого ячменю, не гризти вам повнотілого жита, не точити вам пахучого сіна. Заклинаю вас, мишей, моїм міцним словом на віки віків. Слово моє нічим не порушила!».
По-слов’янськи Стрітення означає зустріч.
На Стрітення зима весну зустрічає, заморозити хоче, а сама від свого хотіння тільки потіє.
Зима з весною зустрілися вперше.
Зима-зима заохала, до тепла повертає.
Перед тим, як настануть сутінки, діти на пагорбі закликали сонечко показатися. Якщо і справді перед заходом вигляне сонце, значить, останні морози пройшли, а якщо ні – очікуються сильні морози близько Власьєва дня (24 лютого).
З цим святом пов’язано безліч погодних прикмет:
Яка погода на Стрітення, така і весна буде.
Якщо відлига на Стрітення – весна рання і тепла, якщо холодно – холодна і затяжна.
Капель на Стрітення – до врожаю пшениці.
Якщо ввечері напередодні Стрітення небо буде зоряним, то і весна пізніше звичайного завітає.
Якщо в Стрітення вітряна погода, то чекай доброго врожаю плодових дерев.
Сніг випав вранці – до врожаю ранніх хлібів; якщо в обід – середніх; якщо ввечері – пізніх.
І хоч говорили: «Покров – не осінь, Стрітення – не зима» і «на Стрітення каптан з шубою зустрілися, а циган шубу продає», – однак все одно ще чекали морозів.
«Сонце на літо, зима на мороз» – це теж про день Стрітення. Іноді в лютому кілька діб стояли справжні, тріскучі морози, але все одно частенько на Стрітення наступає відлига, яка нагадує дбайливому господареві, що прийшов час зайнятися лагодженням сільськогосподарського інвентарю. Для цієї роботи в народному календарі відведено спеціальний день, який наступний за Стрітенням (16 лютого) і називали його Лагодження.
Лагодження – по сохи поминки.
У Лагодження день вдосвіта встає – лагодить збрую літню і борону сторічну.
У цей день оглядали збруї, починали готувати для посіву насіння і виганяти з хліва в загін худобу.
В ніч з Стрітення на Лагодження дуже побоювалися домовика. Існувало повір’я, що в цю ніч домовик може і коня «заїздити». Тому ще з вечора коням прив’язували батіг і онучі (по В. Далю – частина взуття, обгортка на ногу, замість панчіх) на шию, щоб домовик не зміг нашкодити коню, вважаючи, що на ньому сидить господар.
Задобрити домовика намагалася і господиня будинку. Вона після вечері виставляла горщик каші, обкладаючи його гарячим жаром. Іноді, щоб приборкати домовика, запрошували знахаря-відуна, який у дворі різав півня і, обмочив кров’ю віник, обмітали їм всі кути на дворі і в будинку. Після такого обряду домовика можна було не боятися.
На Стрітення годують племінних птахів: курей пригощають вівсом, щоб краще неслися, і яйця були смачніше і крупніше.
Годуй курей вівсом – навесні і влітку будеш з яйцем.
Господарі в день Стрітення трясли руками дерева, щоб були з плодами. У лютому обов’язково білили стовбури плодових дерев, щоб захистити їх від сонячних опіків в березні.
У Стрітення набирали сніг, вірячи, що отримана з нього вода – відмінний засіб від хвороб і життєвих негараздів. Особливо цінували талу воду, що стікає з дахів. На цій воді замішували тісто і робили коржі, які під час хвороб давали людям і домашнім тваринам.
На Стрітення Господнє в церквах освячують воду. Вважається, що початком цього звичаю послужив обряд в давньохристиянської церкви освячувати воду на початку кожного місяця. У минулі часи він служив протидією іудейським обрядам під час святкування молодика.
Вважали, що освячена в цей день в церкві вода є лікувальним засобом від різних недуг. Нею окропляли тих, хто відправляються в дорогу, і поїли вмираючого при читанні відхідної молитви.
Існує повір’я, що на Стрітення не можна їздити в далеку дорогу, тому що в дорозі з людиною можуть трапитися всякі неприємності.
Джерело: https://vsyamagik.ru/uk/stritennya-gospodnye-istoriya-tradytsii-ta-zvychaii/